Стаття присвячена оцінці теоретичних, методологічних положень, які визначають економічну поведінку селянських господарств, як індикатора стану сільського співтовариства. Встановлено, що в нинішніх умовах розвитку країни для ОСГ є характерним наявність основних ознак парцелярних господарств, а саме: обмежена площа сільськогосподарських угідь, примітивні засоби праці, орієнтація на самозабезпечення, в першу чергу членів сільського домогосподарства, використання ручної праці та поділ праці. Вважаємо, що в перехідний період до ринку організація праці в багатьох сільських домогосподарствах нашої країни почала нагадувати малий бізнес в США, який отримав назву «етнічне підприємництво». Доведено, що методична основа функціонування особистих селянських господарств ґрунтується на використанні елементів теорій «селянського господарства» та «неформальної економіки», що передбачає: мінімальну залежність економіки особистого селянського господарства від ринку через натуральний спосіб виробництва та переважання ручної праці; вимушену необхідність задоволення власних потреб у продуктах харчування внаслідок низької купівельної спроможності населення; орієнтацію при плануванні виробничої діяльності виключно на забезпечення потреб членів сільського та міського домогосподарства, з якими вони перебувають у родинних відносинах; наявність тісних неформальних зв'язків між членами сільської громади.

Ключові слова: особисте селянське господарство, сільське домогосподарство, сільське співтовариство, сільська громада.