Розкрито особливості створення та функціонування агропродовольчих ланцюгів на основі вивчення наукових праць, що дозволило встановити різноманітність підходів до дефініції агропродовольчих ланцюгів та їх структури. У дослідженні охарактеризовано розуміння агропродовольчих ланцюгів постачання на основі глобального та локального підходів їх функціонування, «smart» ланцюгів поставок агропродовольства. Виділено основні потоки у агропродовольчому ланцюзі, а саме: фізичні (сільськогосподарська сировина, агропродовольство, послуги логістичних операторів і т.д.), інформаційні, фінансові потоки, а також знання та досвід менеджменту.

Узагальнено наукові підходи до розуміння поняття ланцюг поставок та агропродовольчий ланцюг у вітчизняній та зарубіжній практиці, систематизації принципів та основних бізнес-процесів їх функціонування, а також ідентифікації основних чинників зовнішнього та внутрішнього середовища їх функціонування у сучасних умовах. Виділено, що основними підходами до трактування ланцюга поставок є процесний та об’єктний підходи, як у зарубіжній, так і вітчизняній практиці.

Особливу увагу приділено специфіці функціонування глобальних агропродовольчих ланцюгів, які науковцями не розглядаються як відносини покупця-продавця на відкритому ринку, а як скоординовані ланцюги взаємодій, які відбуваються під впливом ключових агентів у цих ланцюгах. Ці провідні учасники глобальних ланцюгів здійснюють контроль над іншими учасниками ланцюга, що зумовило посилення тиску насамперед на сільськогосподарських товаровиробників та переробників.

Узагальнено наукові думки щодо розуміння та специфіки функціонування альтернативних ланцюгів поставок агропродовольства, які зумовлюють прояв економічних, соціальних та/або екологічних вигід. Обґрунтовано напрями розвитку локальних агропродовольчих ланцюгів у вітчизняних умовах та їх вплив на створення конкуренто-спроможних сільських територій.

Систематизовано чинники зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування агропродовольчих ланцюгів та напрями впливу їх змін на забезпечення стійкості їхнього розвитку, зокрема, глобалізаційних кліматичних змін, інноваційного розвитку та інших. Доведено необхідність розробки додаткових адаптацій до перелічених змін в інших секторах – транспорті, зберіганні та енергетичних системах, що актуалізує необхідність посилення інтеграції та співпраці між учасниками ланцюга поставок.

Виділено основні цілі функціонування агропродовольчих ланцюгів, а саме: підвищення конкурентоспроможності продукції, досягнення економічних інтересів усіх учасників ланцюга, сталого розвитку сільських територій, більш ефективного задоволення потреб кінцевих споживачів. Досягнення цих цілей можливо забезпечити лише на основі додержання принципів сталого розвитку та інноваційності ланцюга, ресурсоощадного розвитку виробничої діяльності.

Акцентовано, що на сьогодні невирішеним залишається питання як у практичному, так і методичному аспектах, щодо викривлення інформаційного потоку у агропродовольчих ланцюгах, особливо у ланцюгах із великою кількістю учасників та численними зв’язками між ними. У вітчизняній практиці потребують актуалізації питання підвищення якості та безпечності агропродовольчої продукції у агропродовольчих ланцюгах поставок.