У статті досліджено методичні аспекти формування системи управління ризиками та обґрунтовано напрями їх імплементації у практику діяльності сільськогосподарських підприємств. Доведено, повномасштабна воєнна агресія виступила каталізатором нових, раніше не властивих для галузі ризиків, але й трансформувала та посилила традиційні загрози, що зумовило зміну середовища функціонування сільськогосподарських підприємств та економічну природу ризику. Аргументовано, що війна перетворила стохастичні, ймовірнісні ризики на системні загрози, внаслідок чого відбулася зміна основної цілі ризик-менеджменту – оптимізація прибутку в умовах невизначеності на забезпечення виживання та стійкості бізнес-моделі. Зроблено висновок про необхідність удосконалення існуючих методичних підходів до управління ризиками, які б дозволили оцінювати комплексні, взаємопов’язані та часто катастрофічні ризики, що постали перед українськими сільськогосподарськими підприємствами.

Обґрунтовано, що під системою управління ризиками слід розглядати сукупність елементів об’єднаних спільною метою, завданнями, принципами, які взаємодіють в єдиному інформаційному полі, включають власника та персонал суб’єкта господарювання із визначеними ризик-менеджментом повноваженнями та відповідальністю, регламентують внутріорганізаційні нормативні акти, засоби, форми, методики та методи збирання, систематизації та оброблення інформації, а також реалізації управлінських рішень.

На основі систематизації методичних аспектів ризик-менеджменту запропоновано трактування поняття управління ризиками в сільськогосподарських підприємствах, під яким розглядається безперервна діяльність з ідентифікації та аналізу ризиків, вибору та впровадження методів їх мінімізації та нейтралізації з метою недопущення настання ризикових ситуацій у господарській діяльності та втрат ресурсів і (або) економічних вигід.

Висвітлено етапи процесу управління ризиками сільськогосподарських підприємств та виділено його структурні елементи, починаючи від визначення сутності цієї діяльності і закінчуючи налагодження взаємодії та консультування. Наголошено на необхідності впровадження цифрових технологій у виробництво продукції рослинництва та тваринництва, які сприятимуть оптимізації виробничих процесів та створенню інформаційного забезпечення ризик менеджменту.

Доведено доцільність впровадження стандарту ISO 31000 та рамки COSO практику ризик-менеджменту у сільськогосподарських підприємствах, що дозволить принципи ISO 31000 використати як керівну філософію, а для побудови внутрішньої архітектури СУР – компоненти рамки COSO. Обґрунтовано необхідність розроблення галузевої стратегії управління ризиками на основі моделі CRM від ФАО, яка повинна охоплювати ризики, пов’язані з виробництвом, логістикою та експортом, продовольчою безпекою та довгостроковими кліматичними змінами. Запропоновано впровадження багаторівневої системи управління ризиками, що сприятиме переходу від пасивної моделі компенсації збитків до проактивної моделі управління стійкістю сільськогосподарських товаровиробників.

Ключові слова: система управління ризиками, сільськогосподарське підприємство, методи аналізу ризиків, стандарти управління ризиками, комплексне управління ризиками.