Проаналізовано та систематизовано чинники, проблеми і ризики, зокрема, техніко-технологічну та інноваційну відсталість,  особливості перебігу економічних  циклів у господарських системах країн, які перебувають на різних  ступенях розвитку, а також унаслідок підвищення конкурентоспроможності окремих із них  у глобалізованому світі формуються передумови для виникнення сучасних криз. Показано, що ситуація загострюється, коли світова економіка зростає, а на її тлі посилюються дисбаланси в глобальній  фінансовій системі та поширюється спекулятивний капітал. Розкрито, що першу глобальну кризу 2008–2010 рр. спровокувало безконтрольне поширення іпотечних кредитів на ринках нерухомості США і перенесення цих процесів на інші країни, в результаті чого виникли «фінансові бульбашки», відбувся обвал ринку і внаслідок виникнення ланцюгової реакції в цей процес втяглися інші ринки. Акцентовано  увагу на тому, що коли економіка України   знаходилась в стані перманентної кризи, вітчизняна  банківська система витримала усі внутрішні економічні, фінансові, валютні й інші  зміни, а також зовнішні турбуленції, які провокували у ній посилення негативних трендів.

Встановлено, що друга фінансово-економічна криза  2014–2016 рр. більшою мірою обумовлена внутрішніми проблемами: значно нижчим технологічним укладом (третій-четвертий порівняно з п’ятим-шостим в економічно розвинутих країнах), істотним відставанням української промисловості по рівню інноваційності від індустріальних галузей країн ЄС, високим рівнем зношеності основних засобів, значно вищою ресурсоємністю і нижчою продуктивністю праці, нереальністю за кілька років провести інноваційну модернізацію машинобудівних галузей по випуску засобів виробництва. Розкрито гостру загрозу  у тому, що унаслідок необмеженого збільшення спекулятивного капіталу посилилися структурні диспропорції  між реальним і фінансовим секторами. Систематизовано основні негативні наслідки кризи для фінансово-банківської системи: вони включають понад триразову девальвацію гривні, ліквідацію більше ста  банків та приватизацію найбільшого з них «Приватбанку», закриття кількох тисяч банківських структурних підрозділів та масштабне безробіття серед банківських працівників тощо.

Підтверджено, що третя фінансово-економічна криза 2020–2021 рр. має природне походження – її породила пандемія COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV, та її наслідками. Встановлено, що коронакриза спровокувала різноплановий негативний вплив на роботу промисловості і закладів соціального обслуговування, принесла суттєві збитки всім країнам і переважній більшості населення світу. Показано, що Україна виявилася більш стійкою до цих негараздів і з другого кварталу поточного року  почалось відродження докризового стану. Обгрунтовано, що впровадження заходів макропруденційної політики, яке  спрямоване  на попередження накопичення та реалізації системних ризиків у фінансовому секторі,  сприятиме підвищенню  стійкості фінансово-банківської системи, належному виконанню нею своїх основних функцій – фінансовому посередництву  та здійсненню платежів – і протистоянню кризовим явищам. Показано, що своєчасна та ефективна  реалізація макропруденційних інструментів підвищуватиме стійкість національної економіки і знижуватиме волатильність ВВП.

Ключові слова: фінансово-економічна криза, стійкість фінансово-банківської системи, економічний цикл, ринкова турбулентність, інфляція, рух капіталів, фінансові ринки.